басні дідуся панаса, не було ніяких слонів...

щойно до мене дійшло, що я вже третій рік користуюсь одною і тою ж кульковою ручкою
нею я лиш виписую чеки і надписую свій адрес на конвертах (адресати передбачливо друкують свою адресу на рахунках і надають власні конверти з віконечками, в яких її видно)
скоро напевно забуду, як писати букви... а колись в мене був дуже читабельний майже друкований почерк і вся група на державному екзамені мріяла про мої шпаргалки

а були ж часи, коли треба було писати авторучками і ми тягнули пімпочками чорнило з чорнильниць, захляпучи себе і все довкола... коли домашній телефон був далеко не в усіх (а про мобільні ніхто і не знав) і тому батьки ніколи не знали, де ти знаходишся... коли бабця щиро дивувалась, що якесь "пуделко" повторює слова, котрі вона казала 5 хв тому, а ми, її внуки, реготали з того...

багато чого можна згадати... прогрес, хулі... йобані машини