a world where no one enjoys the small things...

получив сьогодні парочку совєтів:
- поміняти рєпєртуар прослушиваємої музикі з мрачно-дєпрєсівной на болєє жизнєрадосну
- старатись настроювати свої мислі в позітівном ключе

прієхадши з роботи і виконавши певні необхідні процедури (про які нема потреби тут розказувать) я почав поіск жизнєрадосної музики в свому не побоюсь цього слова ніхуйовому в смислі размєра архіві
першим на очі мені попав biohazard
в отлічії від соціально-направлєних тєкстів цієї бруклінцької команди, які не навівають особої радості, їх енергічєскій хардкор навіяв кой-какіє воспомінанія юності, коли етіх самих тєкстів я почті даже не понімав

тут ми возращаємся в 1997 рік
надворі осєнь в нєбє жгуд караблі
попиваючи чудове калуське пиво ми з кєнтами на калуському вокзалі ждем прибитія дізєль-поїзда "червона рута", шо прямує з івано-франківська до моршина
і в цей момент мій друзяка льончик замічає в окні овтобуса калуш-франківськ нашу общу однокласницю оксану, яка була студенткою франківського медінституту
треба сказать, шо в школі ми всі вмєстє учились в спєцкласі для умствєнно одарьонних дітей
всіх нас таких було 18, в том чіслє всього 5 дєвушок, тому конкуренція була височайша, а концентрація тестостерону у воздусі зашкалювала за всі мислімі норми
правда після поступлення в інстітут і поселення в общагу, де асортімєнт значітєльно розширився, більшість з льохкостю забула про свої школьні сімпатії
але не льончік
він був таким тіпічним добрячком-толстячком, який колись полюбе мусів бути хоча б один на всі паралельні класи (в отлічіє від соврємєнних американцьких свинарніків, не знаю як там щас в наших школах)
любив він оксану втіхаря і нєжно, бо вона обращала вніманіє на болєє стройних і інтєрєсних
і вот на вокзалі помітивши її і єсєссно нікому із нас цього не сказавши, він жестами визвав оксану із овтобуса і напросився в гості у франківськ, в чом вона по доброті своїй йому не відказала

потом карочє ми їдем в поїзді - бухаєм - граєм карти - приїжжаєм в моршин - бухаєм - сідаєм в стрийську ліпіздрічку - граєм карти - бухаєм - спимо - приїжжаєм в львів - купуєм на привокзальному водку - ідем в общагу - бухаєм - бухаєм - бухаєм - спимо - на пари не ходим - бухаєм і так далєє...

в пятницю в разгарє п'янкі льончик рішаєцця поділицця зі мною своїми чуствами і розказує про свій смєлий план путєшествія у франківськ
причом він приглашає мене з собою (нахуя?), шо впрочєм не визиває в мене ніяких моральних прєпятствій і я з льохкостю соглашаюсь
тим же вечором затянувшись на терасі стрийського вокзалу косячком ми направляємся автобусом у заданому напрямку
у франківську бєрьом таксо (льончік благородно всі транспортні іздєржки взяв на сібя, я був кємто наподобіє чіччєроне) і єдєм в общагу, де канєшно не застаєм ніякої оксани
совєршивши пару походів в якись блізлєжащій бар для луччої роботи мозгових клєток (льоня виступав всьо з новими вєрсіями отсуцтвія любімой, на шо я отвєцтвував ісключітєльно громкіми матами) ми поняли шо ловить тут нєчєго і поїхали в калуш

to be continued...