я знаю - нєвозможноє возможно ©

як обично під час ланчу сьогодня на роботі ми сиділи і пизділи про всьо на світі
ми - це чех ростіслав, поляк тадек, омериканець джім, ну і я

ага, каквсігда ми розтянули газєту чікаготрібюн на сторінки (не тіки я люблю читати, коли їм)
обсудів женщін, економіку, погоду і спорт, ми перейшли на політіку
нада сказать, шо ми всі кагбе расісти ггг потомушо новий презідєнт нікому з нас не нравицця
чісто естетічєскі само собою, нас просто удівляє таке поєднання кольорів - білий дом і чорний презідєнт
хотя фортеп’яно ж напрімєр кросіве, такшо це ше як подивицця

поділившись ощущєніями від фоток з вчорашнього (чи то вже позавчорашнього?) собитія у вашінгтоні, де толпи народу просто-напросто-такі сломя голову ломились шоб побачить обаму і для луччого обзора даже залізали на блізрастущі дєрєв’я (не пальми)

тадек в основном мовчав і жував - його інгліш ніочінь і він вопше неразговорчівий
потом ростіслав сказав: ну хулі, який вже є, може не буде аж так зле
на шо ми з джімом практічєскі сінхронно відповіли: ну, зробити ше хуже просто невозможно
і тут наш взгляд упав на облошку



ржали ми мінут пять