поручик лукаш: кстаті, швєйк, а почєму ви всьо врємя гаварітє па-чєшскі?
(в залі настає гробова тиша)
швейк: тому що я чех
(бурхливі оплески)
поручик лукаш: а я кто?
(голос із зали: "москаль")
швейк: я не знаю
поручик лукаш: но ведь я тоже чєх
тут юзер
est пише про виставу "швейк" жолдака в театрі франка
не вперше чую позитивні відгуки на неї, переважно від людей, думці котрих довіряю
сам, на жаль, не бачив
при оказії переконуюсь, що гашек - спеціаліст в т.ч. і з "мовного питання" ггг
російський полонений, якому швейк це розповідав, збентежено дивився на нього, і було цілком ясно, що він з усієї цієї балаканини не зрозумів ані слова.
— не понімат, я кримський татарин. аллах ахпер.
татарин сів на землю, схрестив ноги і, склавши руки на грудях, почав молитися:
— аллах ахпер — аллах ахпер — безміла — арахман — арахім — малінкін мустафір.
— отже, ти татарин, — співчутливо сказав швейк. — тобі пощастило. якщо ти татарин, то повинен розуміти мене, а я тебе.
фельдфебель сів за папери — цебто за купу бланків, у які він мав уносити ім’я, походження і державну приналежність полоненого, — і тут почалась кумедна розмова по-німецькому.
— ти єврей? так? — спитав він швейка.
швейк заперечливо покрутив головою.
— не відмовляйся! — впевнено провадив фельдфебель-перекладач. — кожен з вас, полонених, хто вмів по-німецькому, був єврей. і кінець. як твоє прізвище? швейх? ось бачиш, нащо ж брехати, коли в тебе таке єврейське прізвище? ти не бійся. у нас тобі нема чого боятися, бо в австрії не роблять єврейських погромів.