коли треба вжити якогось сильнішого слова, котре справді було сказано, я, не вагаючись, подаю його саме так, як воно звучало. пом’якшувати або замінювати їх крапками вважаю безглуздим лицемірством. такі слова можна почути й у парламентах. цілком слушно було колись сказано, що добре вихована людина може читати все. обурюватися природними речами може тільки морально звихнута свинюка або рафіновані соромітники, які, керуючись своєю псевдомораллю, не дивляться на зміст, а розлючено кидаються на окремі слова.
свого часу я читав критичну статтю на якусь новелу. критик обурювався, що автор написав: «висякався і витер ніс». це, мовляв, суперечить усьому естетичному, піднесеному, що саме повинна давати народові література.
це лише невеликий зразок того, які дурні народжуються під сонцем.
люди, яких коробить від міцних слів, це боягузи, бо реальне життя лякає їх своїми несподіванками, і саме такі слабкі люди — найшкідливіші в галузі культури людського характеру. вони б виховали народ, як групку сентиментальних людців, онаністів фальшивої культури, типу святого алоїза, про якого в книжці монаха євстахія оповідається, нібито він, почувши, як хтось гучно випустив гази, почав плакати і заспокоївся лише молитвою.
такі люди публічно обурюються, але з незвичайним захопленням ходять по громадських убиральнях перечитувати непристойні написи на стінах.