diversey_ua

наближаєцця свято пасхи
всі, даже не особо віруючі, люблять це свято
каждий за своє - дехто після посту чуствує пріятну льохкость в тєлє, а після сповіді - на душі, дехто чекає, коли ж можна буде вдосталь залицця водкою і закинути в себе всяких кустарно ізготовлєних мясних іздєлій, а також яєць з хрєном, для декого це просто повід зустрітись з родиною (близькою і дальшою), з друззями (у яких нема жж ггг), накінець сходить на цвинтар помянути тих, кого вже нема
но нє будєм про грусне
сьогодня я повєдаю вам історію з собствєнної жизні, яка трошки касаєцця великодніх (а также нєсколько другіх) празніків

вніматєльні читатєлі знають, шо я сам із міста калуша на сан-франківщині
цей насєльонний пункт ізвєстєн в основном своїм хімічеським проізвоцтвом - за часів сссра там був построєний нєхілий комплєкс (помогали восточні німці) під названієм хлорвініл (один з трьох гігантів хімпрому в україні)
лєгєнди (собствєнно то і не лєгєнди, а свята правда) про жовтий сніг в калуші ходили по всій галіції, а запах хлорки до сіх пор мнє сладок і пріятєн
до мойого сєкрєтного заданія, по якому я був посланий в сешеа, я работав под прікритієм на одному із заводів цього концерну, який ізбєжав попаданія під крило маскальського лукойла, а був куплений купкою львівських євреїв (а вопще їх національність тут ніпричом, умні люди були, пробили ринок, дістали сирйо і наша основна продукція почала нехило експортіруватись в європу і за окєан)
так от по причині географічної віддаленості дірєктором заводу був назначений мєсний босс (фамілія його слішком ізвєсная, шоб єйо називать)
в принципі хороший дядько, ше старої закалки, но всі нові ідєї принімав з ентузазізмом
я прийшов туда після політєха і вслєцтвіє льохкіх структурних ізмєнєній (в основному касались вони тіки названія завода і тих абревіатур, які перед ним пишуцця) став начальніком отдєла
на заводі не було ніякої електронної тєхніки і ми ше з одним начотдєла і програмістом (який в основном в кабінеті занімався розпиванням водки і лапанням молодих работніц за сраку) заагітірували директора на закупівлю ужасно нужних компутєрів (розписавши перед цим всі прєлєсті автоматизованого бухгалтерського і складського обліку)
перше ми купили один, потом ше три, потом пять, а потом ми так розійшлись, шо на фірмі [воєнна тайна] у франику нас принімали як дорогіх гастєй з коньяком )))
наш програміст поставив один ліцензійний віндовс на всі компи (шоб не путатись з номерами), а решта ми вигодно загнали налєво
і от наш директор, якому компутєр був ненужний (ми йому купили рєдкосний по тим врємєнам кондіціонєр в кабінєт) надумав, як іспользувати техніку в собствєнних целях (тєм болєє, шо інші не встидались це робити)
на празніки всі директора заводів (а їх було штук надцять) і велике начальство з главного управління (там тих пєрцев тоже було дофігіща) обмінювалось поздравітєльними откритками з пожеланіями щастя, здоров'я і фінансового процвєтанія
і наш папа придумав, шо він не буде купувати всякі банальні проізвєдєнія нашої пєчатної промишлєності, а взамєн ми йому збацаєм собствєнні
це заданіє навалилось на нас як сніг на голову - з всяких графічних програм я знав тіки корел (знав - це значит знав названіє), а про фотошоп тіки чув якісь раскази, в які не дуже вірив
але партія сказала нада і два начальніка отдєлів, повністю закинувши роботу на ввєрєних їм участках, прінялісь за дєло
програміст сєргєй пєтровіч дістав нам інстальки корела і фотошопа, кучу всяких красівих шрифтів і ми поринули в інтєрєсний мір компютєрной графіки ггг
самим трудним заданієм тоді для нас було розмалювати чорно білу картінку, яку ми десь стянули на ній були ізображені пасхальні яєчка (в простонародьї - писанки чи крашанки)
сірозні спєци в дізайні (тіпа деяких моїх френдів) певно би валялись з наших перших попиток, але директор був в захваті і сразу же видав нам список адресатів
ми сиділи на роботі вечорами (нам пообіщали премію і повишеніє з/п, в місті тоді і так виключали свєт по вечорам, в мене був провал в лічной жизні, а жена мого напарніка тоже робила на нашому заводі) і штампували конверти і відкритки
франківська фірма задовбалась продавати нам картріджі до прінтерів, а кур'єрша наталка - ганяти до міста по бумагу (від концерну 8 км)
коли ми закінчили, до паски лишалось ше трохи часу і ми рішили не признаватись, а дальше ганяти понти, тіпа ми по макушку в директорській шабашці
на самом дєлє, ми набирали в заводській столовці чебуреків і самозабвєнно бухали в кабінеті програміста або ж ганяли в unreal i quake по локалці
на вопроси родітєлів, я неізмєнно отвічав: я розмальовую яєчка
коли наша сусідка, жінка дірєктора одного з заводів, прийшла моїй мамі похвалицця, яку откритку дістав її муж від мого дірєктора, і моя мама побачила на власні очі ті високохудожествєнні ізображенія, я став признаним художніком в сім'ї, а практіка іззготовлєнія откриток на заводі продовжувалась вплоть до мого виєзда, нєсмотря на прогрес в пєчатній галузі україни