чітайтє біографію, потомушо це жизнь без теорії (дізраелі)

і от заключітєльна часть нашої епопєї

в прєдидущій сєрії
з чуством виполнєного долга ми вернулись в общагу і з присущою в'юношам нєздєржаностю до утра опсуждали деталі дракі

і от нам настав срок пакувать чємадани
но в послідній день ше одна новость підірвала здоров'я нашого руковоцтва - мєсна бабка прийшла жалувацця на одного з наших
мол, завльок отой іскусітєль її дочку (чи то внучку) і понєсла вона от нєго
джульєтта вроді була не зовсім совєршеннолєтня, так шо світила свадьба або заява в міліцію (можна ше було в армію уїбать ггг)
пацанчик вмєстє із чапаєвом сходили до них додому, де тіпа сигралі п'єсу "will you marry me" для сєльського дома культури в 2-х частях з прологом і епілогом, а потом ми організовано уїбали... (думаю, дєвушка не сильно росстроїлась - целомудрєностю вона не отлічалась, а "у рєбьонка должен бить атєц" - так шо певно найшла собі якогось чувачка на цю роль)
в поїзді оказалось, шо тіки наш факультет не заробив ніяких дєнєх, ми даже вроді і задолжали шось ггг зато у нас були з собою дари юга, організовано напижжені с ріском для жизні на полях колхоза (на участку, де росли болгарські перці, за нами даже гнались овчаркі)
у львові ми всі роз'їхались по своїх містах, помню шо з долинськими пацанами ми ше бухали на станції моршин в ожиданії "червоної рути"
коли я догріб з вокзалу додому, родітєлі мене узнали з трудом - ісхудавший, загорєвший і п'яний ггг
в рюкзаку у мене були баштанні культури, тоість кавуни і дині, а в п/е пакєті болгарські перці
мама тіки удівльонно зауважила, шо я ж не їм дині з 4 лєт (від нашого з батьою путєшествія на азовське море), а перці я не употрібляв в піщу катєгорічєскі і ні за які ковріжкі
умудрьонний жизню атєц тіки хитро улибався...

а потом я поїхав учицця, но то совсєм другая історія...

тхе енд

награда нашла гєроя

з того боку, де знаходиться масло, йдуть молодцеваті мудила
у них масні їбальники, в руках вони тримають носилки
на носилках лежить дохуя масла
зверху, прямо на маслі, лежить іще один мудило, він блює маслом вниз
© дохуя масла

многіє із вас навєрняка знають такого ізвєсного перельотчика через атлантічєскій окіян, як чарльз ліндбєрг
грубо говоря 80 лєт назад він без дозаправкі совєршив вояж з нового йорку в паріж
за це він получив всячєскі награди від разних правітєльств, в т.ч. хранцузький ордєн почотного лєгіона, ордєн гєрманцького орла лічно від гєрінга, многочислєнні омериканцькі ордєна і медалі, а за кнішку про цей самий польот він даже получив пуліцерівську премію
но про одну важну, но нєсправєдліво забуту награду я узнав совєршенно случайно - мені попалась на очі стара трухлява газєта з отакою замєткою (я її тщатєльно вирізав і засканірував)

в ній говорицця:
родной город послав самальотом десять хвунтів масла для гєроя
вашінгтон, ди.ци. 11 іюня - (закарлючка, сімволізірующа асошіейтед прес) - полковнік ліндбєрг вечером получив подарок, який був срочно доставлєн самальотом за 1340 міль із його старого родного городка літл фолс, штат мінєсота
це десять хвунтів масла, послані мєсним маслобойним копєратівом
самальот, шо совєршив цей перельот за 12 часов і 40 мінут [скорость охуєвающа ггг] пілотірувався дж.ци.мілєром, старим другом ліндбєрга

__________________________________________________________
міля ~1.6 км, хвунт ~0.453 кг