мої внутрішні звірята

[diversey_ua]

звідси

ніч густішає і тисне знадвору на шиби літньої кухні
її брати – вітер, місяць і морок – їй всіляко допомагають:
обшкрябують дерев’яні стіни, обмітають низький поріг, комин облизують ізсередини

мої внутрішні звірята, зазвичай геть спокійні, тепер прокидаються
вони зголодніли, кусаються ізсередини, так що в легенях ніби якісь порожнини
утворюються самі собою і засмоктують мене
страшенно хочеться до лісу
думається: до лісу щось із десять хвилин швидкої ходи
я іще встигну до глибокої ночі піти і повернутися
страшенно хочеться знайти той перехід через яр до безодні,
де справа – давній могильник колгоспної худоби, і можна знайти багато кісток
а зліва – чорні джерела й вода в них – застояна

мої внутрішні звірята так хочуть тих кісток – пообгризати більші
а меншими – свою шерсть порозчісувати
вони так води тих джерел хочуть – витухлої, ніби вмерлі яйця вбитих птахів

ніч лоскоче моїм звірятам нюх, вказуючи дорогу до лісу
звірята прокидаються, я наливаю черговий чай собі, мені усе ще холодно:
щойно дощ такий був, що розбило трансформатор і в селі не буде струму ніде до ранку
тільки самотня квітка газу так чайник облизує, як звірята мріють кістки старі лизати

стримана музика ночі, вигадлива пластика мороку, вітер шпарки у стінах прокушує
вони вчать звірят всередині мене: хвостами його легені лоскочіть,
зубами низ серця покусуйте, а кігтики – в печінку, ніби в подушечку, стромляйте
я доливаю заварки, я досипаю м’яти і кропиви, я проводжу долонею по тарілках –
ті дзеленчать заспокійливо;
я починаю полювати зі згадування тебе
як ми разом у той ліс ходили, тримаючись одне одного, як лишали сліди, ніби крихти,
як ті сліди ні звірі не з'їли, ні птахи не склювали
як ті сліди не ведуть до безодні отже й мені нічого туди ходити, до могили й трясовини

легенями я затискаю хвости звірят внутрішніх
серцем їм щелепи розламую
печінкою кігті затримую
я розводжу свої легені, серце й печінку в різні боки – досконала пастка –
і розриваю зловлених внутрішніх звірят

ті нарешті знову стишуються, їх звільнена кров зігріває мене, зміцнює
ніч біситься й очима зірок недобре зиркає крізь вікна
вітер до комина каменем падає
але що мені вони – звірят зловлено, заспокоєно, пригріто
вони залижуть рани, заснуть, я доп'ю чай, історія закінчиться

дощ розвалив трансформатор
вітер звалився в комин
хтось полював на звіряток...

більше нічо не поняв