кагда я бил малєнькім, у мєня тоже била бабушка

[diversey_ua]

бабцю мою звали наталькою, вона була дуууже низького росту (особєнно в порівнянні з кремезним дідом) і якністранно без єдиного сивого волоска (особєнно в порівнянні з білим як сніг дідом)
невеличкий ріст усугублявся тим шо бабині ноги з роками всьо більше і більше викривлялись в колінних суставах, ібо доблесні радянські внутрішні органи тримали її по коліна в льодяній воді шоб вона призналась шо дід в бандерівцях
насамомділі дід був в красній армії, а конкретно даже уже в госпіталі раненим
коли дід звідти написав, то її випустили, і на том спасібо, блядь

ізза каліцтва баба мало ходила, зато багато говорила (особєнно в порівнянні з мовчазним дідом)
літніми вечорами ми з малим і двоє дворідних братів сідали і слухали бабині оповіді
особєнно нам було інтересно про війну, бо дід нам показував тіки німецького ремня з написом gott mit uns, осколок в плечах, орден отєчєствєнної войни і жменю медалів
розказувать про війну він не любив
зато бабця кожного вечора розказувала захвативающі історії
напримір про калмиків, шо пили кохве зі смальцьом, про німця, який по доброті душевній приносив бабиній дитині чукуляду і показував знимки (фотки) своєї жінки з дітьми, про русскіх, які попороли бабині подушки і пошевки (наволочки), бо на них були вишиті візерунки зі свастикою, про "стрибків" і бандерівців, шо приходили по продукти практично по змінах, одні за одними, про дідового брата, який вродіби підірвався в криївці гранатою коли його окружили, і про многоє другоє...

но це каквсігда довга присказка, сказка коротша ггг
у наших дворідних братів (вони уже були якто кажуть тінейджерами) тоді був магнєтофон
я не помню яка це була марка, то лі нептун, то лі плутон, то лі протон, вопшем такий невеликий з одним динаміком
на нього ми рішили записувати всьо шо розказує бабця, но її не предупреждати шоб було натурально
коли одна сторона касєти була записана, кузен славік перемотав на початок і включив...
бабця аж підскочила: йой, а хто то говоре? та то я... ади, цудо йкесь!
після того ми вже записували у відкриту і бабця торжественно як на радіо нам всьо розповідала
правда ше один раз ми таки знов записали її втіхаря
коли ми від’їжжали від бабці у свій смердючий калуш, то нам треба було чухать кілометра два в сусіднє село, ібо до бабиного села без сільради, школи, газу і асфальту автобуси не заворачували
відповідно бабця напакувавши нам в торби молока, сиру, яєць і спеціально для мене гарбузових сємочок, тут же начинала хвилюватись
стандартним текстом, який вона начинала заводити ше десь за години дві до автобуса було: дивітсі би-с ти сі не запізни-и-или-и-и, шо славік і зарегістрірував на пльонці
правда другим разом бабця уже так не дивувалась ггг

то всьо було дето років 20-25 тому і страшно подумати як технологія від того часу шагнула впєрьод
і бачачи з яким трудом мій батя пише мені смс (я можу їх прочитати тіки тому шо я дослівно знаю шо він хоче сказати) я іноді сижу і думаю: шо б сказала бабця, побачивши мене зараз напримір по камері через скайп...