diversey_ua

недавно шановний юзер kerbasi писав про дідовщину в армії, коли вона появилась і всьо такоє
а я от вспомнив одну связану з цим історію
мій батько ісполнять долг пішов у 1970 році
в інститутах він не обучався, а закінчив ж/д училище чи шось в етом родє, і служить йому пришлось в жилізнодорожних військах у дальоких карєльскіх лєсах
ніякої дідовщини там не було, лише один з старослужащіх постоянно і безпричинно дойобувався до молодих

після дємбєля батя трохи попрацював у львові (тоже на ж/д), женився і завьол рєбьонка (мене тоісь)
но дальше внаслідок певних сімейних нєурядіц снявся з якоря і переїхав за 150 км від своїх роцтвєнніків у місто хіміків калуш іванофранківської області
якє ж було його здивування, коли через десяток років у дворі будинку, де нам дали нову квартиру, він зіткнувся з вишезгаданим "дєдушкой" з армії

як кажуть американці - what are the chances? - в 18-19 років тато і не чув про таке місто
той теж впізнав батька, з виду чучуть пересцяв і кинувся тіпа "о! алєкса! пайдьом піва вип’єм" (він був маскаль із освободітєлєй)
канєшно хотілось врєзать йому в область ліца, но такий вже той "однополчанін" був тщєдушний, шо тато тіки махнув рукой, сказав: "бач, сука, який світ тісний"
харашо шо батя мій тоже не тяжолоатлєт, а то б даже маханіє руками могло закінчитись нехарашо

такшо будьте люди, бо лихо вам буде а то неізвєсно як жизнь обернецця

а заголовок поста - звіцци, хто не знав

я вже писав шо благодаря строгому домашньому воспітанію я не маю вредної привички курить
правда при повном неприятії перспективи мого паління, сам батя димів як паравоз
в 90-х коли з сігарєтами було хуйово, він крутив самокрутки, курив файку, а потом викурив пачку "мальборо" (напарнік привіз з сешеа) і кинув
не курить досіхпор

так от, в совєцкі врємєна, іногда коли йому лєнь було сходити в магазін, він писав на клочку бумаги записку і відсилав мене, сопляка, купить папірос
і мені ніколи не відказували

поки я тут думаю, шо б такого накатати умного і чекаю вечора, шоб сісти коєшо перекладать, напишу вам пару історій про свого тата

в дєцтві (моєму) я його боявся, ібо він був строгий і без проблєм міг врєзать по сраці
якшо він сказав бути в 9 вдома, а ти в дворі під "трущобкой" заігрався в пєкаря, то в 9-05 тато спускався по сходах (наші вікна виходили на другу сторону) і строгім взглядом намєкав шо пора закругляцця
5-мінутний допуск обумовлювався відсутністю хронометра у рядових совєцкіх тінейджерів

треба сказать шо фізічєскє воздєйствіє він приміняв в особих случаях і зараз я навіть дуже його розумію (напрімєр іменно цьому я вдячний своїм некурінням ггг)
обично достатнім нагадуванням служив батьків кожаний ремінь, шо висів на дверній ручці
потом він внєзапно кудись пропав, а скоріш всього провалився, під землю
ніяких слідів обнаружено не було, і я, і братєльнік твьордо отріцаєм свою прічастность (причом навіть в розмовах між собою)
містіка карочє...

але один случай я помню досі - і батя, коли згадує, постоянно за нього ізвіняєцця
не знаю як у вас, а у нас діти обично шоб не загубить носили ключі від квартіри на шнурку чи резиночці, одітих на шию
ходити з ключом на груді як якийто буратіно нікому не хотілось, тому їх пхали в карман
я тоже так робив
і от однажди в канун нового года після ігри в хакєй я прийшов додому і поліз у ванну, шоб какгріцца - встрєтіть новий год чістим
батя тим часом спитав де ключі
на отвєт "в кармані" він уже почав злитись, а коли їх там не обнаружив, то влупив всьой пятєрньой мені, тікишо вилізшому із ванной, всьому мокрому і бєструсов, такого ляпаса шо я аж підпригнув і я єсєссно розревівся
після того мені була прочитана довга лекція про безвідповідальність і її наслідки, епізод потрохи почав забуватись і тато предложив зводить мене подивицця на йолку
ми ішли, мороз був піздєц (как щас помню як рипів сніг), руки мерзли даже в рукавичках і я пробував запхать їх поглубже в кармани

і тут в одному з них я обнаружую дирку, а там - потєряний ключ...

ця історія нагадала і мені один випадок з дитинства

якось мама захворіла і її поклали в лікарню
ми з братом ше були малі - мені було певно років 10, не більше, брату відповідно 8
кілька днів ми протягнули на тому, що наварила для нас мама, а потім тато закотив рукави і став до плити
тато наш взагалі готувати вміє непогано, в основному звичайно страви з м'яса, але і борщі з супами в ньохо виходять непогані
до кінця тижня ми дожили цілком спокійно, а в неділю в нас традиційно були або пельмені або вареники
ліпити їх ні татові, ні нам не хотілось і ми одноголосно надумали робити так звані "палюшки"
це такі свого роду "ліниві вареники", якраз для таких, як ми

ми начистили картоплі і поставили її варити
потім потовкли її на пюре, збили туди яйце і, досипаючи борошно, почали намагатись замісити тісто
нам це ніяк не вдавалось, консистенція була не така, як треба і маса зовсім не хотіла триматись купи
ми ніяк не могли зрозуміти причину такої її поведінки і вирішили, що там просто замало картоплі
ми знову почистили кілька картоплин і повторили процес
тісто продовжувало опиратись, ми подумали, що цим разом переборщили з картоплею і досипали муки

ці дії ми повторили ще кілька разів, поки тато не згадав, що картопля має вистигнути перед тим, як додавати борошно і аж тоді у нас все пішло все як по маслу

коли ми прийшли в лікарню відвідати маму, вона довго з нас сміялась і їй навіть стало краще )))

палюшки вся мамина палата їла днів три