кто в армії служил тот в циркє нє смєйоцца

продолжаєм начатий тут росказ о армєйскіх буднях студєнтів політєха

- прішивайтє подворотнічок к воротнічку
- а ми нє умєєм
- нікто нє умєєт... дєло нє в умєнії, нє в желанії і вопщє нівчьом - дєло в самом прішиванії подворотнічка!
(дмб)

мислєнно пєрєнєсьомся на пару лєт тому впєрьод - тепер ми на 4 курсі, завершуєм уровєнь бокалавра (от слова "бокал" єсєссно), но це не главне
главне то, шо іменно тоді закінчувалась наша двохгодічна служба в армії
і от коли цивільна сесія уже була здана, почався місяць воєнної практіки
в луччих традіциях уже почівшої совєцкої армії ми должни були помогати шото там ремонтірувать в корпусах учіліща, красить парти, вставлять стьокла ітеде, а также треніровать стройовий шаг, якими ми мали бодро пройтись після принятія присяги перед вишшим руковоцтвом западного опєратівного камандування зсу
терпеливі офіцери, повторяючи армєйську приказку "єслі ви такіє умниє, шо ж ви строєм нє ходітє" і постоянно висловлюючи вєрсії про форму і размєр наших яічєк, с горєм пополам научили нас маширувать, отдавать чєсть ггг і кричати "ура" (чи шо там було положено)
а однажди нас відвезли пострілять на полігон, дали калашніков в руку, по 10 патронів і показали мішень
досихпір помню то перше ощущєніє "чєловєка с ружйом"...
в школі ми канєшно на уроках воєнної підготовки збирали-розбирали калаші (я даже вмів робить це із завязаними глазами бистріш за всіх 11-класників нашого райцентра) і стріляли з якихось воздушок, но мати в руках оружиє, яким реально можна вбити - це було для нас в новость...
офіцер строго настрого велів стрілять тіки одиночними, но я і мій друзяка ромчик із рави-руської скритно придержали всі набої, переключили на очєрєдь і випустили всі патрони в направлєнії мішені (грибники, пастухи і велика рогата худоба при цьому не пострадали)
і хоть по-перше, нам чуть не поодривало оддачою руки, а по-друге нас взйобували всю дорогу із яворівського полігона аж до львова, но всі наші одногрупнікі дивились на нас з погано скритою завістю і досадою, шо вони так не догадались зробить

пока одбой

без слів...

продовжую читати "Афганця" Форсайта

Martin had always had one favorite: the story of how Horatius of Rome defended the last bridge before the invading army of the House of Tarquin as the Romans hacked down the bridge behind him. There was a verse the boys used to chant together:

Then out spake brave Horatius,
The Captain of the Gate:
"To every man upon this earth
Death cometh soon or late;
And how can man die better
Than facing fearful odds,
For the ashes of his fathers,
And the temples of his gods

дозволю собі перекласти цю строфу:

Тут брами вартовий Горацій
Сміливо виступав
"Від смерті утікти не вдасться
Ще світ цього не знав;
То ж варто у бою загинуть
З ордою ворогів
За попіл предків і родини
І за своїх богів

кому цікаво - вся поема "Горацій" (англійською) авторства лорда Маколея тут